Збірка «Сповідь»

Ворожіння на каві

У білій філіжанці — насолода…
Тримаю я в долонях смак життя.
Гірко-солодка кавова пригода
Пробуджує в мені передчуття…

Щось дивне відбувається навколо.
Від сну розбуджуючи, день новий
Мені дарує неповторне соло
У екзотичних ароматах мрій.

Мій кавовий сніданок пахне літом.
У ньому присмак квітів і дощу,
Тропічних пальм і мандрів світом.
Напевне, знов кудись я полечу…

Які ховає таємниці мовчазні
Напій мого натхнення, там — на дні?

9 червня 2016 г.

Скрыть текст

Знайдемося в часах

Подих… погляд… крок… зупинка…
Серце б’ється, наче птах.
Мить за миттю… ще хвилинка…
Ми знайдемося в часах…

Як то буде? Доля знає,
Та вона про те мовчить.
Мотузки подій сплітає,
Поки розум тихо спить.

Не звернеш, не розминешся…
Що відкрила, в те й ввійшла…
Глянеш в очі… посміхнешся.
Ти шукав, а я знайшла…

20 червня 2016 г.

Скрыть текст

Передчуття

Терпкий присмак має спогад.
Цілу низку почуттів він збудив…
Та мить… той погляд…
Тиша… Теплий дотик слів.

Я тебе ще не впізнала,
Та здається… Мить одна…
Я напевне все ж чекала…
Бо сп’яніла не з вина…

Що хотіла — все те маю.
Бог мене таку любив.
Та яка я? Ще не знаю.
Ти ж мене ще не зустрів.

Що в мені відкриєш ти,
Щоб свій дім в мені знайти?

1 червня 2016 г.

Скрыть текст

Сенс життя…

Травень прагне стати літом.
Літо — володіти світом,
Щоб про спокій ми забули,
В хмари з легкістю стрибнули.

Загубивши вимір часу,
Ніч і день вплели б в прикрасу
На вбрання, з кохання зшите,
Щоб бажання розбудити.

А думки щоб всі блукали
Там, де й мрії не бували,
Де знайомого нічого
І ні крихточки старого.

Травень з терпким поцілунком
В серце увійде дарунком…
Літо почуття збентежить
Дивом, що весні належить…

Не пручайся таємниці
В зачарованій скарбниці,
У якій одна коштовність:
«Всі знання — лише умовність!».

Сенс життя — у мандрах різних.
Сенс життя — в обіймах ніжних.
Сенс життя щоб зрозуміти,
Влітку треба лиш любити… :)

26 травня 2015 р.

Скрыть текст

Відповідь

Зухвалим поглядом ти дивишся у вічі.
Ти впевнений, що я тебе покличу.
Та окрім жарту, ти в мені не викликаєш
Ні жодних почуттів, хіба ж не відчуваєш?

В приватну власність я себе не віддавала
Навіть тому, кого безтямно я кохала.
Чи ж можу грою захопитися настільки,
Щоб розуму позбутись, хоч на хвильку?

Твоїм трофеєм я, пробач, але не буду.
Мені потрібно дещо краще, ніж облуда.
Я варта більшого. Це безперечно знаю,
Бо я живу, як хочу, як бажаю!

За цей свій дивний стан — на волі жити
Я мала вікові борги сплатити.
Я через полум’я жахів пройшла на вірі,
Щоб крім одежі і думки спалити сірі.

Ти не чекай від мене твого розуміння.
Бо я як повінь, як ріка нестримна.
У тій бурхливій течії я — є дитина,
Я поетеса, мила жінка — не тварина.

25 січня 2015

Скрыть текст

Щастя

Я благала, я жадала,
Я просила те, що мала…
Я шукала щастя всюди:
Де живуть успішні люди,

У пустелі, поміж гір,
В розкоші, що тішить зір.
У простих словах зізнання,
В мріях про палке кохання.

В несподіваних дарунках.
В дружбі і в легких стосунках.
В творчім захваті натхнення.
І в потребах сьогодення.

«Де ж воно?!» — я розлютилась.
Та, аж раптом, роздивилась…
Посміхнулась ціль жадана…
Моє щастя звуть Мілана :)

01 січня 2015 р.

Скрыть текст

Щоб народитись, треба вмерти

Чи має сенс життя без перешкод?
Чи я б колись себе пізнала,
Якби у вирії страшних пригод
Мене від розпачу надія не тримала?

Чи я б навчилась бачити себе,
Як в дзеркалі — в людині кожній?
Чи розпізнала б звідки Світло йде,
Не помираючи у темряві порожній?

Чи я б зуміла приручити страх,
Не зазираючи в його великі очі,
Приборкуючи гнів в своїх думках,
Коли я з болем бій вела і дні, і ночі?

Чи я б впізнала прикрощі оман,
Якби в їх дивні пастки не втрапляла,
І солоденьких мрій п’янкий дурман
Я б на реальність вчинків не міняла?

Чи має сенс життя без боротьби?
Та головне знайти, хто є твій ворог…
Не може бути більшої ганьби —
Потрапити у ненависті морок.

Щоб народитись, треба вмерти сотні раз
Для власних: люті, відчаю й образ…

19 березня 2014 р.

Скрыть текст

Мрія

За краплиною краплина…
За годиною година…
Дощ цілує квітам очі.
Він до пестощів охочий.

Я жалкую, що не квітка.
Не герань, не маргаритка…
Ти не дощ…я сум жену,
Що в тобі не потону…

Та в палких обіймах вітру
Мрію я знайду нехитру:
Ти мене колись знайдеш…
Скажеш: «Більше не втечеш…»

9 січня 2014

Скрыть текст

Єдина

В полоні смутку й марних сподівань
Проводить час розгублена жіночність.
ЇЇ з народження привчили до страждань,
Бо впевнили, що суть її — порочність.

Принизивши священний дар богів,
Могутній чоловік пішов від долі…
І заблукав в лісах жахливих снів,
Де лиш примари люті і неволі.

Вона ж, очікуючи принца на коні,
Вдивляючись у простір, зрозуміла,
Що всі віки жила в чужій брехні,
Забувши, як з любові світ творила.

Красуне спляча, розбуди себе!
Поглянь на того, хто тебе цілує…
Тобі ж не байдуже: він в Храм тебе веде,
Чи в хлів худоби, бо лиш так красу цінує.

Ти можеш все! Радій, танцюй, співай!
Ти є дитя, і матір, і богиня.
Ти вся — як Сонце! І не забувай:
Ти незбагненна, та для когось ти ЄДИНА!

8 січня 2014 р.

Скрыть текст

Квітка

Вона дитя і Неба і Землі.
Нестримна у бажанні розквітати.
Створивши неповторність у собі,
Чарує легкістю в таланті підкоряти.

Вона не знає відліку часу,
Як довго їй життя дарує жити…
Для неї кожна мить несе красу
Буття у розкоші — лише радіти.

Веселе безтурботне немовля,
Зігріте ніжністю природи,
У пелюстках свого вбрання
П'янкий дарує аромат свободи.

Народиться в світанку, в ніч піде…
Її принади завжди хтось знайде…

13 вересня 2013 р.

Скрыть текст

Ми всі однакові

Моя відвертість іноді лякає,
Та лячно лише тим, хто щось ховає.
Для Бога ми прозорі, як вода.
Всі наші хитрощі — то розуму біда.

Ми всі однакові і в щасті, і в журбі.
Ми просто люди… на одинці і в юрбі…
Збагнути прагнемо ми сенс життя,
Та не вдивляємось у власні почуття.

Колись я зрозуміла, що є Бог…
В собі одній я відчувала двох…
В очах коханого я віднайшла себе,
І народила істину — любов веде…

І скільки б я від неї не втікала
Вона знаходила, бо шлях мій знала.
Навіщо ж час свій марнувати
На боротьбу і щось в собі ховати…

12 вересня 2013 р.

Скрыть текст

Душа

Щось заподіялось душі.
Вона не знає, що робити…
Чи слухати мої вірші,
Чи в небо піснею злетіти.

В чім більше правди? У словах,
Що з серця линуть наче птахи?
Чи більше правди у очах,
Що мовчазні немов монахи?

Де та відтвореність буття,
В якій зникають всі питання?
Де із безмірного злиття
Народжується сподівання?

Як тій душі знайти свій дім,
В розділенності із собою?
Та чи потрібно знати всім:
Душа одна у нас з тобою.

14 листопада 2012 р.

Скрыть текст

Пошук

В мені живуть передчуття,
Що поряд десь мій Дім блукає.
Шукаючи його з життя в життя,
Збагнути не могла, що розум мій бажає.

Далеке світло від одчинених дверей
Мене штовхало знов в дорогу,
Та набираючись тепла чужих ідей,
Я відчувала в серці лиш тривогу.

Думками щастя в світі не знайдеш.
Його ніхто в долонях не дарує.
Пройдеш скрізь ад бажань і віднайдеш,
Що біль і дурість тільки час лікує.

Нема кінцевої зупинки у життя.
Є мить — відправлення і прибуття…

19 серпня 2013 р.

Скрыть текст

Відвертість на ім'я Кохання

Пізнаєш ти мене колись, чи ні?
Все змінюється. Я не схожа на минуле.
Захочеш — розшукай його в мені,
Та ліпше викинь все, що в час пірнуло.

Бо я у мандрах, в пошуках скарбів.
Я пізнаю свою жіночу сутність,
Щоб вже ніхто мене не приручив,
А потім знехтував мою присутність.

Все, що створю я без жалю віддам.
У цьому світі крихти нам належать.
Та є єдине — не підкорене літам,
Що не вдається поглядом відстежить.

Воно не пізнане у колі почуттів.
Воно не створене із мрій бажання.
То є, як сповідь із безмовних слів…
То є відвертість на ім'я Кохання.

19 серпня 2013 р.

Скрыть текст

Ріка життя

Ріка життя тече через часи…
І наших рік колись зіллються води.
Ти порятунку в неба не проси,
Коли життя штовхатиме в пригоди.

Прихованих бажань не знає світ.
Він все відтворює, що силу мрії має.
Бо воля серця пише заповіт.
І коли треба він нас відшукає.

Минуле блискавкою спалахне…
І знову вибір зливою зірветься.
Та все, що сталось час не поверне.
Бо є знання: шанс двічі нам дається!

09 червня 2013 р.

Скрыть текст

Збагнувши магію життя

Забудь мене… Шепочу я тобі.
Залиш мене… Безодня поміж нами.
Мій розум розчиняється в журбі,
Яку не втішиш жодними словами.

Ти відвертаєшся і просто йдеш.
Ти робиш крок… І все в мені благає...
Ти йдеш у вибір… вірю — ти знайдеш…
Бо все, що поміж нами, нас лякає…

І тягне океан брехливих мрій
В глибини, де зникає розуміння.
І прикрих роздумів нестримний рій
У темряву прискорює падіння…

Та серце посміхається в сльозах.
Воно єдине все на світі знає!
І вже тремтить надія в відчуттях,
Коли душа в душі любов читає.

Не треба серцю красномовних слів.
Воно в ті води істини пірнає,
Де ллється радість, як з дитячих снів,
Від щастя, коли хтось тебе кохає.

Кохає так, що сад квітує в жовтні…
Кохає так, що зорі стелять шлях…
В коханні ми не станемо самотні,
І не загубимось в чужих світах.

Збагнувши раптом магію життя,
Навік звільняємо себе від забуття…

18 квітня 2013 р.

Скрыть текст

Ангел мій

Я відтворю тебе із снів,
Із спогадів і ніжних слів.
Ти Ангелом в моє життя
Повернешся із світу небуття.

Я не побачу вже тебе
Та серцем знаю, де ти є.
Ти ніжний вітер у моїй руці,
Ти неба сльози на моїй щоці….

Я відчуваю кожну мить
Твою присутність…. як цей біль спинить?!
Та знай, я завжди буду, Ангел мій, з тобою!
Моя любов повінчана з журбою…..

Червень 2010 p.

Скрыть текст

Ніч

Ніч, як хвиля відступає
І відносить в забуття
Все, що ми не домовчали,
Все, що вкрали відчуття.

Я наповнена тобою…
Мало….ще не через край.
Погляд втомлений жагою
Лине в шепіт: «Ніч тримай…»

Та не втримаєш кохання!
Я благаю: «Відпусти!»
Мрія створена з бажання
Щоб вертатись має йти!

13 січня 2011 р.

Скрыть текст

Сповідь

Тихий шепіт десь лунає,
Ніжністю він огортає,
То Земля мене колише.
Сон несе в долонях тиші.

Я не маю, що казати.
Тільки хочу спочивати.
Я душею так втомилась,
І давно вже не молилась.

Я б хотіла сльози мати,
Та повинна їх ховати.
Нащо світ лякати смутком.
Він зійде в минуле хутко.

Та нехай моє зізнання
Стане сповіддю кохання.
Як той сніг розтане втома.
Я в тім сні неначе вдома.

Липень 2010 p.

Скрыть текст

Ранок

Кохання посміхнулось уві сні,
Коханню вітер зворушив волосся.
І подив десь прокинувся в мені,
Цей ранок - вічність чи мені здалося?

Я мабуть збожеволів від краси,
Що огортає мене маревом надії.
Я мабуть збожеволів від роси,
Що впала перлами на твої вії.

Ми із тобою загубилися в світах.
Ми заблукали у ночі свого бажання
Та сумніви розтанули в зірках
Із першим променем шаленого кохання.

Серпень 2011 р.

Скрыть текст

Як розлюбити

Я знаю: треба серцем відпустити
Минуле, що всередині мене.
Надія прагне мрію залишити,
Та безперечність сумніви жене.

Не сперечайся з долею своєю.
Ій байдуже, що хочуть почуття.
Бажання долі - жити за межею,
Там, де любов не увійде в забуття.

Один лиш крок мені зробити треба.
Та як від своїх спогадів піти.
І марно я в сльозах благаю небо
Хоч трохи люті у собі знайти.

Не знайдеш в собі те, що не створила.
Як розлюбити, коли так любила…

05 жовтня 2012 p.

Скрыть текст

Автор всех стихов, размещенных на этой странице — Милана Предриховская. Допускается использование стихотворений с сайта без уведомления автора, но с явным указанием источника, т.е. с указанием адреса сайта http://priya.com.ua/ в виде гиперссылки в интернете, и в виде упоминания в иных случаях, а также указания автора — Миланы Предриховской.